Наприкінці минулого тисячоліття, коли в Україні почали активно створюватися дорадчі служби, передбачалося, що вони стануть провідниками державної політики в сільській місцевості. І насамперед, політики щодо земельних питань, кооперативного руху, кредитних спілок, створення передумов для зростання ефективності сільгоспвиробництва. Чому дорадчі служби не виконують поставлене завдання? Про це – інтерв’ю з віце-президентом Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Тетяною БРИВКО.

 

– На стартовому етапі дорадчі служби заявили про себе доволі активно, а потім на тривалий час пішли в тінь. Чому?

– 2003 року дорадчі служби об’єдналися в Національну асоціацію сільськогосподарських дорадчих служб України. Тож ми вже ювіляри – нам виповнюється 10 років.

За цей час вдалося довести, що наші послуги запитані фермерами, власниками особистих підсобних господарств та сільськими жителями. Навіть до представників органів влади прийшло розуміння, що дорадчі служби не конкуренти управлінням сільського господарства, а партнери влади, насамперед, у розвитку малого та середнього бізнесу на селі.

Наша діяльність була різноманітною. Ми не обмежувалися лише консультаціями та навчанням сільгоспвиробників та сільських жителів сучасним методам ведення сільського господарства. В ході земельної реформи дорадчі служби активно захищали інтереси власників земельних ділянок, допомагали їм створювати обслуговуючі кооперативи, кредитні спілки, комунальні підприємства, вирішувати назрілі соціально-економічні питання.

2007 року була схвалена державна Програма дорадчої діяльності. Від початку ми покладали на неї великі сподівання, та скоро з’ясувалося, що їм не випало справдитися. Проблема полягала в постійній нестачі держбюджетних коштів. Схема фінансування теж нас не влаштовувала. Вона вибудовувалася за принципом – попервах ми мали надати послуги, а лише потому держава зобов’язувалася сплатити їх.

Суми держпідтримки були незначними. Вони сильно поступалися тим, що за такі самі послуги отримували наші європейські, американські, а тепер і російські колеги.

Ситуація ускладнилася тим, що на теперішній час завершилася значна частина міжнародних проектів технічної допомоги. Вони надавали велику підтримку дорадчим службам.

Як наслідок, деякі служби змушені були повністю згорнути роботу. Дорадчі служби, що залишилися, виконують її, але не так активно і не в тих обсягах, як раніше.

– Дорадчі служби займаються вирішенням питань державної ваги. Чи розуміє це держава і чи допомагає вам у такій важливій роботі?

– Міністерство аграрної політики та продовольства постійно підкреслює важливість дорадчої діяльності. В його складі є Відділ координації дорадництва та соціального розвитку села, який регулює роботу дорадників.

Дорадчі служби взаємодіють з обласними управліннями агропромислового розвитку. Та треба розуміти, що високої ефективності дорадчі служби досягнуть лише в разі дотримання трьох обов’язкових умов: якщо вони будуть представлені в кожному районі, укомплектовані спеціалістами (агрономами, тваринниками, юристами, бухгалтерами тощо), забезпечені технікою (засобами комунікацій, транспортом). Та все це, як ви розумієте, вимагає чималих витрат.

А у нас із грошима, як я казала, не складається. Справа не лише в тому, що держава виділяє їх вкрай мало. Проблема і в тім, що вона не завжди вчасно їх сплачує. Був такий момент у нашій історії, коли фінансування діяльності дорадчих служб з боку бюджету зовсім призупинялося.

– За рахунок чого виживають дорадчі служби?

– Є три джерела фінансування дорадчих служб – бюджети всіх рівнів, грантові проекти та платні послуги.

Про ситуацію з держбюджетом я вже оповіла. На нього зараз мало сподівань. Скажу лише, що в країнах, де системно працюють дорадчі служби, їх бюджетне фінансування складає 70-100%. В Україні цей показник значно скромніший – близько 5%.

Ситуація з місцевими бюджетами теж не радує. Лише Полтавська обласна дорадча служба не позбавлена уваги з боку місцевих бюджетів: і область, і ряд районів виділяють кошти на консультаційні послуги.

Діяльність багатьох дорадчих служб підтримується за рахунок грантових проектів. Тут працює наступний механізм: дорадчі служби готують проекти за тематикою, пов’язаною з вирішенням проблем сільської місцевості, подають їх на конкурси та інколи їх виграють. Так, Одеська обласна дорадча служба виконала проект із сільського зеленого туризму. Це була дуже цікава та велика за обсягом робота. Чимало доводиться працювати і представникам ще двох обласних дорадчих служб – львівської та дніпропетровської. Вони успішно займаються розвитком тваринництва у малих господарствах та їх згуртуванням в обслуговуючі кооперативи.

Та грантові проекти завжди обмежені часом. Тому часто хороші ідеї, які успішно реалізуються на певних етапах, згодом через припинення фінансування не отримують подальшого розвитку.

Останнє можливе джерело фінансування дорадчих служб – це платні послуги. Та, на жаль, на нього теж мало сподівань. Причина одна – у дрібних сільгоспвиробників і просто сільських мешканців, зазвичай, мало грошей для того, щоб повністю сплатити послуги дорадників.

– Під час створення дорадчих служб враховувався досвід роботи подібних структур європейських країн. Чому в тій же Європі послуги ваших колег є запитаними, а в Україні вони не знаходять належного вжитку?

– Скоріш навпаки – наші послуги запитані більше, ніж послуги європейських колег.

У сільському господарстві європейських країн склалася доволі стабільна ситуація. На відміну від нас там не проводять численні аграрні реформи. Тому дорадчі служби переважно займаються тим, що супроводжують виробничу діяльність сільгоспвиробників, допомагають державі реалізовувати певні соціально-економічні програми на селі.

А у нас безкінечні реформи. І кожна з них породжує багато запитань. І хтось має давати на них відповіді. Дорадники спроможні взяти на себе цю функцію, та, повторюся, їхні послуги мають належним чином оплачуватися.

– Хто є основним користувачем послуг дорадників?

– Наші клієнти – дрібні та середні сільгоспвиробники, власники особистих підсобних господарств та просто сільські мешканці. Послуги, які надають дорадчі служби, залежать від тих проектів та дорадників, які в них працюють, Якщо в дорадчій службі працюють агрономи та тваринники, то вони порадять, як добрати насіння, захистити рослини від хвороб та шкідників, розкажуть, яким має бути раціон годування тварин, де і що можна купити за цілком прийнятними цінами. Якщо в дорадчій службі є юристи та економісти, то вони проконсультують про права на земельні ділянки, допоможуть створити та зареєструвати обслуговуючі кооперативи та інші об’єднання, обрахувати бізнес-плани. Бухгалтери поділяться своїми знаннями про оподаткування та ведення бухобліку.

– Чи готові дорадчі служби до можливого формування земельного ринку?

– Земельна реформа розпочалася не сьогодні і навіть не вчора. Тому дорадчі служби накопичили чималий досвід консультаційної роботи із земельних питань. Ми готові ним поділитися.

Наша асоціація підписала меморандум про співробітництво із Земельною спілкою України. Завдячуючи цьому, дорадники можуть отримати нові знання з актуальних проблем земельних відносин і тим самим ефективніше допомагати своїм клієнтам у вирішенні земельних проблем.

Для нас вкрай важливо, аби земельний ринок формувався прозоро, прогнозовано та без потрясінь. Лише тоді власники земельних ділянок підтримають його.

Я думаю, це так само в інтересах держави. У цьому сенсі ми її союзники. Важливо, щоб держава це зрозуміла і стала союзником для нас і, насамперед, для селян.

– Попередній період був не найкращим для дорадчих служб та національної асоціації, яка їх об’єднала. Сподіваюся, смуга невезіння для вас уже завершилася?

– Національній асоціації весь цей час було вкрай важко. Це пов’язане із специфікою ситуації, в якій вона опинилася. На відміну від дорадчих служб, асоціація не може розраховувати на бюджетну підтримку. А членських внесків наразі бракує для повноцінного функціонування.

Та я вважаю, що навіть найскладніші обставини не можуть спонукати відчаю. В асоціації відбулися кадрові зміни. До управління пристали нові люди. Нові, але з досвідом роботи в аграрній сфері, які добре розуміють її особливості та потреби.

Ми все робимо задля відродження дорадництва в Україні. Недавно від Проекту USAID «АгроІнвест» отримали грант.

Цей грант дуже багато важить для нас. Він дозволяє нам досягти певної стабільності та стійкості, розширення наших можливостей. Це вкрай важливо як для самої асоціації, дорадчих служб, які входять до її складу, так і для наших партнерів.

Та наша співпраця з «АгроІнвестом» виходить за межі згаданого гранту. Зокрема, Проект підтримує навчання дорадників у спеціалізованих агрошколах. Це має величезне значення: отримані нашими фахівцями нові знання ближчим часом будуть трансформовані у більш високі селянські доходи.

Наші представники входять до складу різних робочих органів «АгроІнвесту», беруть активну участь у реалізації його різноманітних заходів, консультують сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи щодо їх участі в програмах Проекту, спрямованих на підтримку кооперативного руху.

Ми постійно обмінюємося з «АгроІнвестом» інформацією, досвідом, знаннями. Це приклад надійного партнерства.

Асоціація готує й інші спільні проекти з українськими, зарубіжними та міжнародними організаціями. Ми відкриті до співпраці і з давніми партнерами, і з тими, з ким нині лише встановлюємо відносини. Серед них, зокрема, Спілка сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад, Інститут аграрної економіки, Кафедра аграрного консалтингу та сервісу Національного університету біоресурсів та природокористування.

Якщо ви у мене спитаєте, чого ми хочемо понад усе, я відповім – працювати. Тому що за активною роботою, котра приносить людям чималу користь, дорадники за останні роки по-справжньому скучили.

 

Михайло ВЕРНИГОРА,

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань